У Луцьку археологи розчистили вхідний комплекс та дві підземні споруди католицького собору

Волинська археологічна експедиція на стадії завершення наукових археологічних досліджень нововідкритих завівтарних крипт католицького кафедрального собору Святої Трійці в Луцьку.

Про це повідомляє археолог Віктор Баюк, пише Район.in.ua.

Собор збудований у межах Луцького Окольного замку луцьким єпископом Юрієм Фальчевським у 1545-1552 роках на місці попереднього дерев'яного храму, розібрали його після великої пожежі 1781 року. Об'єкт був величною спорудою у пізньосередньовічному Луцьку та мав титул "Матері костелів".

Археологи відкрили й розчистили вхідну групу комплексу, а також дві підземні споруди. 

Крипта № 1 (умовно індивідуальна) з окремою камерою для поховання найвищого рангу порожня, поховань там не виявили. У крипті № 2 (умовно загальна) відкрили та дослідили повторні поховання без анатомічного порядку кількох десятків людей із супровідним перемішаним інвентарем (тканини, ґудзики, елементи одягу тощо). 

З крипти № 2 простежили перехід найпевніше до підземного простору власне собору. Детальні камеральні та комплексні антропологічні дослідження зможуть дати чіткіші уявлення, але наразі можна припускати, що крипти використовувалися за прямим призначенням під час функціонування собору у ХVІ-ХVІІІ ст.

Є припущення, що ця крипта могла належати родині князя-біскупа Фальчевського.

Численний рухомий археологічний матеріал: фрагменти кахель, кераміка, вироби зі скла і металів разом із ґрунтом потрапили до крипт при їх засипці культурним шаром історичної частини місті імовірно вже у другій  половині ХХ ст.

Після детальнішого опрацювання матеріалів досліджень археологи  нададуть змістовнішу інформацію.

Роботи проводить Охоронна археологічна служба України Інституту археології НАН  у співпраці з адміністрацією Державного історико-культурного заповідника у місті Луцьку, Волинським національним університетом імені Лесі Українки та Спілкою археологів України за клопотанням Луцької дієцезії Римсько-католицької церкви.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.