На Рівненщині пластовий курінь назвали на честь активіста і добровольця Романа Ратушного

У Вараші на Рівненщині пластуни назвали курінь на честь загиблого 24-річного українського активіста та військового Романа Ратушного.

Про це пише Суспільне.

"Було декілька варіантів і саме юнацтво, 11-18 років, зібралися і підбирали цікаві факти – це було таке завдання. Вони обрали Романа Ратушного, тому що він сучасник, брав участь у багатьох проєктах, відстоював Протасів Яр в Києві, аби його зберегли як пам'ятку. Їм це дуже сподобалося і, додатково, те, що вони можуть подивитися його соцмережі, промоніторити, як він жив", - розповіла в'язкова куреня Вікторія Радчук.

Роман Ратушний активно долучився до захисту України ще з 2013 року, коли опинився серед студентів, яких побив "Беркут" 30 листопада. Пізніше – активно захищав Протасів Яр у Києві від забудови, отримуючи погрози від учасників конфлікту. 

У березні 2021 року під час протестів за звільнення іншого активіста – Сергія Стерненка – Ратушний отримав підозру в хуліганстві, у якості доказу – "чорний квадрат", на якому прокурори бачили Романа зі зброєю, а всі інші – просто чорне полотно з плямами світла. І тільки Верховний Суд зняв з активіста усі обвинувачення.

Роман Ратушний загинув 9 червня 2022 року під Ізюмом Харківської області.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.