АНОНС: Вечір памʼяті Левка Лукʼяненка

24 серпня цього року Левку Лук'яненку виповнилося б 95.

Левка Лукʼяненка називають "батьком української незалежності", бо він усе життя присвятив боротьбі за Україну. На вечорі памʼяті у колі тих, хто знав Левка Григоровича, поділимося спогадами про нього та про його роль у здобутті незалежності.

Коли: 25 серпня 2023 року, початок о 17:00. Формат буде змішаним – офлайн із трансляцією онлайн.

Місце проведення – Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану (Київ, Майдан Незалежності, 18/2, Будинок профспілок, другий поверх).

Щоб відвідати подію офлайн, необхідно зареєструватися за посиланням.

Запрошені гості:

Йосип Зісельс – дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи, виконавчий співпрезидент Вааду України, виконавчий віцепрезидент Конгресу національних громад України, учасник ініціативної групи "Перше грудня",

Надія Лук'яненко – дружина Левка Лук'яненка,

Олена Лодзинська – завідувачка Музею шістдесятництва,

 Володимир Тиліщак – заступник голови Українського інституту національної пам'яті,

 Віра Курико – журналістка, авторка книги "Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук'яненка",

 Олександр Ткачук – заступник голови ГО "Ветеранське об'єднання Українська Гельсінська спілка",

 Сергій Неділько – військовослужбовець, член правління Молодіжного клубу "Джура",

 Святослав Силенко – кобзар-бандурист, засновник рок-гурту SVIATOSLAV.

Співорганізатори: Український інститут національної пам'яті, Національний музей Революції Гідності, Музей шістдесятництва, ГО "Ветеранське об'єднання Українська Гельсінська спілка".

Левко Лук'яненко – дисидент, один зі співзасновників Української Гельсінської групи, народний депутат Верховної Ради чотирьох скликань, автор Акта проголошення незалежності України 1991 року, Герой України.

Він народився 24 серпня 1928-го в селі Хрипівці Чернігівської області. Пережив Голодомор.

15-річним наприкінці 1944 року його мобілізували до Червоної армії, служив у Грузії та на Закавказзі до 1953-го. Після служби Левко Лукʼяненко вступив у комсомол, Компартію, закінчив юридичний факультет Московського університету. Попри це, на Львівщині, куди його направили на "партійну роботу", створив опозиційну до радянської влади Українську робітничо-селянську спілку, яка виступала за конституційне відокремлення України від СРСР.

У січні 1961 року Левка Лук'яненка засудили до розстрілу "за антирадянську агітацію та пропаганду". 72 доби він провів у камері смертників. Вирок замінили на 15 років ув'язнення у таборі суворого режиму у Мордовії. У 1976-му він долучився до заснування Української Гельсінської групи. Як наслідок – новий арешт і нове заслання.

Левко Лукʼяненко був одним із лідерів українського руху за незалежність. У березні 1990-го його обрали народним депутатом Верховної Ради тоді ще радянської України. А 24 серпня 1991 року з його участю був написаний та ухвалений Акт проголошення незалежності України.

Левко Лукʼяненко пішов із життя пʼять років тому, 7 липня 2018-го, похований на Байковому кладовищі у Києві.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.