«Скіфське золото» повернуть в Україну

Верховний суд Нідерландів зобов’язав музей Алларда Пірсона передати Національному музею історії України музейні експонати з виставки «Крим – золотий острів у Чорному морі».

Про це інформує Міністерство культури та інформаційної політики України. 
Після майже 10 років судових баталій Верховний суд Нідерландів зобов'язав музей Алларда Пірсона передати Національному музею історії України музейні експонати з виставки "Крим – золотий острів у Чорному морі", орієнтовна вартість яких складає 10 млн євро.

Музей Алларда Пірсона в Амстердамі отримав об'єкти у тимчасове користування з чотирьох музеїв Криму у 2014 році. Коли Росія анексувала півострів, стало незрозуміло, кому передавати ці предмети: музеям в окупованому Криму чи Україні.

14 грудня 2016 року суд Амстердама вирішив повернути Україні "скіфське золото", однак у січні 2017 року кримські музеї почали процес оскарження рішення. Суд в Амстердамі в 2021 році ухвалив рішення на користь України.

"Кримські музеї" звернулися до Верховного Суду, який 9 червня постановив, що скарби є культурною спадщиною всієї України. Тепер, коли Верховний Суд ухвалив це рішення, суперечка нарешті завершилася.

"Рішення Верховного Суду поставило крапку в цій суперечці. Музей Алларда Пірсона має передати мистецькі цінності державі Україна, а не кримським музеям", – йдеться у рішенні суду.

В лютому 2014 року колекція "скіфського золота" була вивезена в Амстердам для участі у виставці "Крим: золото і таємниці Чорного моря", яка проходила в Музеї Пірсона.

Виставка складається з колекцій п'яти музеїв, один з яких розташований у Києві, а чотири – в Криму. Серед 500 експонатів виставки – артефакти зі скіфського золота, церемоніальний шолом, коштовне каміння і мечі стародавніх греків і скіфів.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.