АНОНС: Єврейсько-мусульманські відносини на території України

6 червня матимете змогу приєднатися до Круглого столу «Єврейсько-мусульманські відносини на території України: науковий та пропагандистський дискурси в умовах повномасштабної російської агресії».

Сіоністська федерація України (СФУ) та Міжнародна міждисциплінарна сертифікатна програма з юдаїки у співпраці з Інститутом сходознавства ім. А, Ю. Кримського НАНУ запрошують вас приєднатись до Круглого столу: "Єврейсько-мусульманські відносини на території України: науковий та пропагандистський дискурси в умовах повномасштабної російської агресії".

Юдаїзм та іслам мають сотні років мирного сусідства та взаємодії на території України. В Україні з 1991 року відносини євреїв та інших народів розглядалися найчастіше у контексті "українці (православні, греко-католики)-євреї (юдеї)". Відносини євреїв та мусульман (головним чином, тюрок) залишалися здебільшого на маргінесі наукового та популярного дискурсів. В той же час на території України в багатьох регіонах проживає (проживало) мусульманське населення (кримські, волинські та донбаські татари), яке мало свій цікавий історичний досвід сусідства з ашкеназськими та неашкеназьскими євреями (караїмами, кримчаками, сефардами, суботниками).

Якими були ці відносини? Які питання мають бути вивченні науковцями та відрефлексовані громадянським суспільством в Україні? Які є "проблемні питання" в цій українській історії і як вони (не)інструменталізуються на фоні російської агресії проти України, конфліктів на Близькому Сході та політичній ситуації на Заході? Ці та інші питання запрошуємо обговорити на нашому круглому столі.

В заході візьмуть участь:

Мартін-Олександр Кислий, к.і.н., Національний університет "Києво-Могилянська академія.

Юрій (Амір) Радченко, к.і.н., Центр дослідження міжетнічних відносин Східної Європи, New Europe College Fellow.

Михайло Якубович, к.і.н., Freiburg University (Німеччина), Coventry University (Великобританія).

Дата і час : 6 червня, початок о 20:00 (за Києвом).

Реєстрація за посиланням.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.