АНОНС: Історичні уявлення українців середньовіччя та ранньомодерного часу

19 березня (неділя) о 15:00 у Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського поговорять про те, як українці середньовіччя та ранньомодерного часу уявляли своє минуле, у що вони вірили та як їх бачили іноземні мандрівники

Про це йдеться на Facebook сторінці музею.

Руські книжники, коли описували певну подію, починали свою розповідь зазвичай не з неї. Вони згадували про створення Світу, розселення синів Ноя та інші сюжети, і лише після цього біблійного метаісторичного контексту переходили до своєї розповіді, що стосувалася вже власне Русі.

Історичне уявлення міняється в українців орієнтовно в XVI столітті. З цього часу ми виявляємо в текстах не лише "вписування" власної історії в ширшу біблійну канву, але й використання античних сюжетів у різноманітних етимологічних легендах.

Для багатьох несподівано буде дізнатися, що в XVI ст. дехто вірив, ніби Київ – це колишня Троя, а мощі святих у лаврських печерах – це муміфіковані Пріам, Парис та інші герої минулого. Деякі автори знайшли ще одне місто в степах Причорномор'я, в якому також вбачали колишню Трою. Важко якось пояснити таку любов ранньомодерних українців до Трої: чому вона скрізь їм ввижалася?

На історичних вправах прочитаємо та проаналізуємо фрагменти як добре знаних текстів (початок із "Повісті временних літ"), так і майже невідомі для українського читача джерела. Спеціально для "Вправ" здійснено переклад з латини кількох фрагментів досі неперекладеного жодною мовою "Religiosae Kijovienses cryptae" Йоганна Гербінія, де той описує історичні та географічні уявлення киян.

Крім того, проаналізуємо свідчення європейських мандрівників, які описували звичаї та уявлення (про) українців: як ті їли борщ, думали, що лаврські печери доходять аж до Чернігова, та шукали в Києві могилу римського поета Овідія.

Вартість — 100 грн.

Реєстрація за посиланням.

 

Теми

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.