Чернігівський музей Коцюбинського потребує допомоги у відновленні після обстрілів росією

У Міністерстві культури та інформаційної політики закликають долучитися до відновлення стін, перекриття, вікон та дверей у будинку-музеї Михайла Коцюбинського на Чернігівщині

Про це повідомляє пресслужба МКІП

"Унаслідок мінометного обстрілу у березні 2022 року постраждали ганок, стіни, перекриття, вікна, двері та окремі інтер'єри музею. В середині закладу пошкоджено окремі меблі та експонати, зокрема меморіальна книжкова шафа та рояль", - йдеться в дописі.

Зазначається, що садиба Коцюбинського – єдиний музей у Чернігові, який, окрім виставкових залів, має ще й "зелену експозицію" – меморіальний сад, започаткований родиною письменника. 

Збережено також автентичний інтер'єр будинку. Зокрема, у вітальні стоїть робочий стіл письменника з приладдям та друкарська машинка. Також тут зберігається особиста бібліотека Михайла Коцюбинського: перші надруковані твори, книги з автографами, які подарували Іван Франко та інші відомі письменники. 

Допомогти у відновленні культурної спадщини можна на платформі restore

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.