У Вільнюсі демонтували радянський військовий пам'ятник

На кладовищі Антакалніо у Вільнюсі демонтували радянський військовий пам'ятник. 

 
ФОТО: Saulius Žiūra

Про це у четвер увечері заявив мер Вільнюса Реміґіюс Шимашюс.

"Тепер тут чисто. Ми зберемо тільки паркани і охорону. У Вільнюсі до того часу було добре, а тепер стало легше", – написав Реміґіюс Шимашюс у Facebook.

Демонтаж мали провести ще до 1 листопада, але кілька етнічних росіян - мешканців Латвії (Казимир Юрайтис, Дмітрій Глазков, Тат'яна Брандт та Анастасія Брандт) звернулись до Комітету з прав людини ООН зі скаргою на порушення прав нацменшин та прав на повагу до приватного та сімейного життя.

Комітет з прав людини ООН попросив запровадити тимчасові заходи захисту. Утім,  міський голова Вільнюса оголосив, що демонтаж пам'ятника - це повноваження муніципалітету. До того ж, в ООН просять не знищувати могили та не прибирати надгробки - а це, власне, і не роблять, демонтують лише ідеологічні споруди.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.