Історик Артем Петрик пережив окупацію і вийшов на зв'язок

Історик та автор "Історичної правди" Артем Петрик вийшов на зв'язок після визволення Херсона з-під російської окупації

Історик та автор "Історичної правди" Артем Петрик вийшов на зв'язок після визволення Херсона з-під російської окупації. Він пержив усю окупацію на рідній Херсонщині.

 

12 листопада він написав пост у Фейсбуці:

"Більше 250 днів холодних і страшних як сама смерть.

Колись, у останні передвоєнні дні, повернувшись з Вільнюса до України, навіть не уявляв які випробування уготовані пройти нашому народу, рідному місту і мені особисто...

Херсоне, ми розділили з тобою, старий друже, і трагедію і радість звільнення.

11 листопада - для нас та тих, хто прийде після нас - другий день народження, священний день.

Мені пощастило бути в епіцентрі цього.

Люди поряд не плакали, це важко назвати сльозами, скоріше виттям вовчат за Матір'ю, яка повернулася.

І я плакав, і не соромно мені...

Слава і вічна вдячність ЗСУ!

Слава підпіллю!

Вічна пам'ять воїнам, які полягали у Битві за Херсон. І Вам земляки, хто загинув у боях за Антонівський міст, розірваний на шматки у Бузковому парку, закатованим, розстріляним у підвалах на Лютеранській, Теплоенергетиків, інших місцях пекельних страждань.
І Вам...Денис, Руслан...Даша. Ви не дожили, вас вбили. А я ось дожив. Побачив волю. Побачив орду, що тікає за Дніпро. Побачив Українську Армію у славі, величі і квітах.
Словом...Живий. Ще зустрінемось, друзі.
Із вільного Херсона з любов'ю, Артем Петрик/"Друг Литовець".
12.11.2022"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.