У Рівному не знайшли решток радянського героя

У Рівному пошуки решток комдива Михайла Богомолова, які планували перепоховати на кладовищі у рамках дерадянізації, не дали результату

Про це інформує Суспільне.Рівне.

 

Зранку 21 червня комунальники почали обстежувати землю під пам'ятником у сквері Українських добровольців, що поруч із вулицею Петра Могили. Загалом перекопали близько 50 квадратних метрів та заглибились вниз на понад два метри. Кісток чи залишок труни, які б вказували на наявність решток, не виявили, тож яму засипали.

Інформація щодо наявності кісток під пам'ятником була суперечлива. Зі слів головного спеціаліста управління культури міста Юрія Фаєвського, публікація в радянській газеті "Червоний прапор" від 1940 року вказувала, що поховання тут таки є.

"Там є репортаж з похорон Михайла Богомолова і є некролог, що в Рівному він похований. І ще є документи, які свідчать про те, що замовлялись кошти для спорудження цього пам'ятника в 1940 році", — казав Фаєвський.

Водночас частина дослідників вважали, що Богомолов похований не в Рівному, а у Москві.

На кладовищі Дубенське уже була викопана могила для перепоховання Богомолова, заготували для цього також пакет для решток та труну.

Михайло Богомолов — командир дивізії, військовий двічі захоплював Рівне у складі Червоної армії та брав участь в боях проти військ Української Народної Республіки. Радянська влада тричі нагородила його Орденом Червоного Прапора.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.