У книзі про шістдесятників виявлено плагіат

Літературознавець Богдан Тихолоз подасть до суду на Дмитра Дроздовського, який скопіював фрагменти його літературної роботи про шістдесятників та видав за свої

Викладач Львівського національного університету імені Івана Франка Богдан Тихолоз заявив, що виявив плагіат у творчості головного редактора журналу "Всесвіт", експерта УКФ, докторанта та наукового співробітника Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Дмитра Дроздовського.

 
Плагіатор Дмитро Дроздовський

"Я, Богдан Тихолоз, кандидат філології, літературознавець, автор близько 200 наукових праць і директор Дому Франка, заявляю про факт плагіату, виявлений у "статті" Дмитра Дроздовського "Українське шістдесятництво: розставляючи крапки…", що містить численні прямі текстові запозичення з моєї праці "Поети-шістдесятники" (Київ-Львів, 2001) без жодної вказівки на їхнє справжнє авторство", - зазначено у повідомленні Богдана Тихолоза.

Праця Богдана Тихолоза вийшла друком у 2001 році і більше не перевидавалась. Публікація Дмитра Дроздовського доступна онлайн. Тому на неї часто роблять посилання інші дослідники.

Тихолоз провів детальний аналіз обох праць і виявив, що 53% наукової статті "Українське шістдесятництво: розставляючи крапки…" належать його авторству. Львівський науковець оприлюднив таблицю з детальним зіставленням фрагментів тексту.

У коментарях до допису Тихолоза Дроздовський стверджує, що на своїй сторінці у Фейсбуці вибачився перед ним. Утім згадані вибачення недоступні для загального перегляду.

За деякий час він оприлюднив пост іншого змісту - відкритий для усіх без вибачень, але з переліком власних наукових досягнень. Критику ж у свій бік він оцінив як діяльність "гейтерської групи", яку дратує його "робота в системі конкурсів і проєктів.., наукова діяльність".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.