АНОНС: У Києві відбудеться презентація путівника “Стежками предків. Сяніччина”

Команда ГО “Вирій” цьогоріч у червні провела другу в своєму роді пошукову експедицію “Стежками предків”, основна мета якої — фіксація культурної спадщини українців, які до середини ХХ століття проживали на теренах сучасної південно-східної Польщі. Учасники експедиції, відвідали Сяніцький повіт, де за 7 днів зробили фото- та відеофіксацію близько 100 існуючих та неіснуючих сіл, щоб згодом сформувати популярний путівник для туристів та краєзнавців.

Про це "Історичній правді" повідомили організатори.

 

Команда провела вже чотири презентації у Львові (Україна), у Перемишлі, Мокрому, Сяноці (Польща). У Польщі зустрілися з місцевими українцями (автохтонами), які проживають на території Сяніцького повіту. 

Захід відбудеться з дотриманням карантинних вимог. Путівник розповсюджується безкоштовно під час презентацій. В презентації путівника візьмуть участь учасники експедиції та команда проекту:

Роман Стрехалюк — керівник проекту "Стежками предків

Оля Свідзинська — авторка текстів

Тарас Радь – науковий редактор путівника, автор текстів

Христина Дубницька – голова МГО "Вирій"


Читайте також: "Стежками предків": українська Сяніччина


Громадська організація "Вирій" займається збереженням і популяризацією історії та культури українських етнічних земель за кордонами України. Утворена у 2014 році у Львові учасниками міжнародного табору-експедиції "Вирій", який від 2009 року щороку відбувається на теренах Закерзоння (південно-східна Польща). Об'єднує громадських активістів з різноманітних сфер суспільного життя, яким не байдуже збереження культурної спадщини і національної пам'яті українців за межами України.

У 2019 році організація розпочала проєкт "Стежками предків" та випустила путівник, присвячений українській культурній спадщині Любачівського повіту в Польщі. У 2021 році команда проєкту "Стежками предків" видала другий путівник, присвячений українській культурній спадщині Сяніцького повіту в Польщі.


Час: 28 вересня, вівторок, 17:00


Місце: в Національному військово-історичному музеї України, вул. Грушевського, 30/1


Контактна особа:
 Христина Дубницька, 0989810448


Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.