Українські римо-католики відзначають ювілей київської дієцезії

В Україні відзначили 700-ліття відновлення Київської дієцезії РКЦ

У Києві відбулись урочистості з нагоди 700-ліття відновлення Київської дієцезії римо-католицької церкви.

Святкування розпочалося урочистим привітанням нового Апостольського Нунція в Україні архієпископа Вісвальдаса Кульбокаса на порозі кафедрального храму св. Олександра у Києві.

Під час святкувань отець Павло Вишковський представив альбом, у якому міститься інформація про віхи історії Церкви (становлення дієцезії, відносини з державною владою, доля католицьких святинь), територіальний поділ та чернечі спільноти, які діють на терені дієцезії. 

Після меси у храмі відбулось продовження святкування на площі перед храмом. На сцені вже створював святкову атмосферу гурт "Rejoice" з Житомира. У парку поруч зі сценою була представлена діяльність рухів та спільнот, які діють у дієцезії.

 

Під час святкування також було представлено новий герб Київсько-Житомирської дієцезії, авторства італійця Джухеппе Кватроккі. Єпископ Олександр Язловецький пригадав завдання герба та пояснив елементи та символіку, які бачимо на гербі. На гербі містяться обов'язкові елементи такі як: пасторал, мітра, процесійний хрест та щит. Блакитний колір на щиті символізує святість та небеса, він також вважається марійним кольором. На цьому блакитному полі зображена зірка, яка символізує Пресвяту Діву Марію, адже Матір Божа Бердичівська є покровителькою Київсько-Житомирської дієцезії. Також на блакитному фоні зображений меч, який символізує архангела Михаїла (покровителя Києва, адже останнім часом катедра була перенесена до Києва). На зеленому полі (зелений колір символізує надію, нове життя) зображена виноградна гілка (про яку ми чули під час Літургії Слова на урочистій Євхаристії), яка символізує Київсько-Житомирську дієцезію, що приносила плід у мучениках за віру, покликаннях та вірянах. На гербі також зображений пасторал. Він є особливим тому, що зображує пасторал, який належав київським єпископам, однак за часив переслдувань був вивезений до Польщі. Саме його в 1991 році у дар отримав єпископ Ян Пурвінський від митрополита з Перемишля Ігнатія Токарчука.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.