Новий скандал. Голову УІНП не пропускали до Польщі

Шість з половиною годин очікування на польському кордоні і навіть двічі довелось перетинати пункт пропуску Шегині-Медика керівникові Українського інституту національної пам’яті Антонові Дробовичу.

Про це він розповів у коментарі Радіо Свобода.

 

У Перемишлі Дробович мав зустрічі з представниками української громади, знайомився зі станом цвинтарів, де поховані українці, які загинули у роки війни в минулому столітті, а також взяв участь у вшануванні пам'яті українських вояків, які перебували у таборі для військовополонених із 1918 до 1921 років.

Крім того, він відвідав Український народний дім. Але з мером Перемишля Дробовичу так і не вдалося зустрітись.

Разом із двома працівниками Українського інституту національної пам'яті перетинав українсько-польський кордон у пункті пропуску Шегині-Медика 24 червня.

"Надзвичайно важко проходили кордон, хамство, агресія з боку польської митної служби, двічі в'їжджали у Польщу. Перший раз нас повернули обманними манерами, а лише з другої спроби ми проїхали.

Ми мали офіційне запрошення, дозволи, прохання консульства, це було дуже неприємно. Таке не очікуєш від європейської країни і відповідних служб. Це ж кордон ЄС, не лише Польщі". - розповідає Антон Дробович

Українські дипломати у Польщі зазначили, що представники державного органу мали офіційні листи і підтвердження мотивації поїздки.

За дії польської сторони на кордоні перепросили керівництво Українського інституту представники української громади у Польщі під час поминальних заходів.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.