Як Каролінги Париж від вікінгів рятували – нова знахідка у Польщі

Скарб зі 118 срібних монет віком близько 1200 років, знайдених на північному сході Польщі, цілком може бути частиною викупу, який Каролінгська імперія заплатила вікінгам, щоб ті забралися геть з їхньої столиці – Парижа.

Про це повідомляє ВВС. Україна.

 

Династію Каролінгів заснував король франків Карл Великий (він же Шарлемань), і у VIII- IX ст. вона займала територію сучасної Франції, Німеччини, Швейцарії та північної Італії.

Раніше у Польщі знайшли лише три таких монети Каролінгів з характерним латинським написом та зображенням розп'яття у центрі.

Археологи поки що не знають, чи ці монети спеціально заховали, чи загубили, оскільки в ті часи це була безлюдна глушина, і поблизу не знайшли жодних ознак давнього житла.

Тоді перше середньовічне польське королівство ще не було засноване, а населяли цей регіон слов'янські племена, які користувалися переважно срібними арабськими дирхамами, котрі їм платили купці-работоргівці з Багдадського халіфату.

Однак вчені не виключають, що гроші потрапили туди з торговельно-ремісничого центру Трусо поблизу балтійського узбережжя, де торгували бурштином, хутром та рабами. Саме там і знайшли попередні три каролінзькі монети.

Якщо це так, то не виключено, що гроші спочатку були частиною викупу, за допомогою якого король Каролінгів Карл II Лисий, онук Карла Великого та син імператора Людовика Благочестивого, хотів відкупитися від вікінгів, що погрожували захопити Париж.

Скандинавські "рейдери" часто нападали на Імперію Каролінгів, заходячи углиб їхньої території. Як свідчать літописи, які вели ченці, у 845 році флот вікінгів дійшов Сеною до Парижа і взяв в облогу місто, яке тоді лежало на острові посеред річки.

Карл Лисий тоді нібито заплатив загарбникам 7 тисяч ліврів – більш ніж 5 тонн срібла й золота – щоб врятувати місто від розграбування.

"Якщо виявиться, що більшу частину зі знайдених монет викарбували в Парижі – а деякі з них точно паризького виробництва, - то зовсім не виключено, що це справді частина викупу, - вважає археолог та експерт-нумізмат з Варшавського університету Матеуш Богуцький, - однак говорити про це з упевненістю ще зарано".

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.