У Національному музеї історії України відкрилася виставка, присвячена Євгенові Коновальцю

14 червня у Національному музеї історії України (МІСТ) відкрилася Виставка «Щиро Ваш. Євген Коновалець» . Вона присвячена 130-й річниці з дня народження однієї з найвизначніших і водночас найзагадковіших постатей в історії України XX ст.

Про це повідомляється на сторінці Музею у Фейсбук.

 

Командир Корпусу Січових Стрільців – найбоєздатнішого підрозділу Армії УНР, командант Української Військової Організації, голова Організації Українських Націоналістів Євген Коновалець прожив роки, сповнені боротьби, небезпек, ризику і таємниць.

Виставка знайомить відвідувачів із матеріалами фондових зібрань Національного музею історії України та Фундації імені Олега Ольжича. Це документи та особисті речі Євгена Коновальця: рукописи його творів, речі із родинного архіву, листи батьків до Євгена Коновальця, паспорт, виданий йому незалежною Литвою та багато іншого.

Також на виставці експоновано артефакти, пов'язані зі здійсненим спецгрупою НКВД терористичним актом, жертвою якого став Євген Коновалець.

Це, зокрема, адресована йому телеграма терориста Павла Судоплатова, який діяв під псевдо "Валюх", годинник, який був на руці лідера ОУН у час його загибелі, ручка та портсигар Євгена Коновальця, його посмертна маска, документи та світлини, пов'язані із похороном лідера ОУН у травні 1938 року в Роттердамі (Нідерланди).

Відвідувачі зацікавилися розробленою Миколою Сціборським схемою організаційної структури ОУН, фалеристикою, рідкісними світлинами, унікальною добіркою часописів, що висвітлювали деталі вбивства Коновальця.

Відкриваючи виставку, заступник генерального директора з наукової та фондової роботи Національного музею історії України Богдан Патриляк зауважив, що постать Євгена Коновальця поєднує братні народи – український та литовський.

"Уже тоді представники політичної еліти двох народів усвідомлювали, що треба спільними силами вести боротьбу за свою незалежність", - підкреслив пан Богдан.

Куратор виставки Олександр Кучерук, завідувач відділу Національного музею історії України "Музей Української Революції 1917–1921 років", провів для гостей виставки екскурсію. Окремо розповів про найцікавіші експонати.  

"Ця виставка особлива тим, що на ній ми представляємо лише оригінальні речі. Копій тут немає. Більшість з цих предметів широка аудиторія ніколи раніше не бачила. Про деякі з них до недавнього часу не знали навіть дослідники",– наголосив О. Кучерук.


Виставка триватиме до 14 жовтня 2021 року.


Більше фото за посиланням.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.