У Києві ініціювали встановлення меморіальної дошки на будівлі консульства БНР 1918 року

Громадські активісти в Києві спільно з білоруською громадою ініціюють встановлення в столиці меморіальної дошки на будинку, де у 1918 році працювало консульство Білоруської Народної Республіки в Україні. Ідеться про будівлю по вулиці Богдана Хмельницького, 42.

Як передає "Новинарня", про це повідомив громадський активіст, член Комісії з питань найменувань при Київському міському голові Тиміш Мартиненко-Кушлянський.

 

Він розповів, що меморіальна дошка консульству БНР реалізується у співпраці українців та білорусів, її створюватимуть білоруський та український скульптори.

18 травня почався збір коштів для реалізації цієї ініціативи, який адмініструють Free Belarus Center та BCSF/Belarusian Culture Solidarity Foundation.

"Ця ініціатива є дуже багатоплановою у своєму символізмі. Передусім ця майбутня дошка є символом боротьби двох наших народів – білоруського та українського – за нашу свободу і незалежність. Україна була першою країною, яка у 1918 році визнала незалежність БНР і простягнула руку дружби й допомоги білоруським братам у складних умовах того часу.

Ці події безумовно віддзеркалюються у сьогоднішніх умовах, коли Україна боронить свою свободу і суверенітет від російського агресора, а білоруський народ веде боротьбу за свободу і незалежність у протистоянні з тиранією диктатора Лукашенка, за яким так само стоїть кривавий Кремль", – написав Мартиненко-Кушлянський.

"На локальному рівні, створюючи цю дошку, ми з одного боку повертаємо Києву частинку його історії, а з іншого – створюємо нову точку притяжіння для білоруської громади міста. Тут неможливо не згадати, що просто поруч із будинком по вул. Богдана Хмельницького, 42 міститься пам'ятний знак на честь Павла Шеремета, на місці його трагічної загибелі у 2016 році. І це також перегукується з історією особистої боротьби Павла за свободу для Білорусі", – додав він.


Усі небайдужі можуть підтримати ініціативу фінансово на сайті.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.