На Тернопільщині провели толоку в замку

30 осіб очищали оборонний рів Залозецького замку

Про це повідомляє Суспільне з посиланням на директора Залозецького краєзнавчого музею Василя Ільчишина.

За його словами, до акції долучились працівники селищної ради, підприємці, місцеві жителі, волонтери Благодійного фонду "Пам'ять і любов", працівники Залозецького міжшкільного навчально-виробничого комбінату.

"Завдяки злагодженій і дружній команді розчистили Залозецький замок. Сьогоднішня толока вкотре довела на практиці згуртованість і силу співпраці органів місцевого самоврядування, волонтерів, підприємців, жителів селища навколо спільної мети. За один день плідної праці ми значно покращили вигляд ключової пам'ятки Залозецького краю, яка в майбутньому стане туристичною перлиною", – каже Василь Ільчишин.

 

До очищення замку долучилися студенти Тернопільський центр професійно-технічної освіти. Їх із Тернополя привіз голова Благодійного фонду "Пам'ять і любов" Андрій Савчук.

"Хлопці проходять практику на будівництві. Сьогодні вони вирішили допомогти очистити замок, щоб він мав естетичний вигляд. Адже ми маємо зберігати такі пам'ятки, щоб сюди приїжджали на екскурсії. У 2019 році волонтери нашого фонду очищали територію костелу св. Антонія і замок у Залізцях", – розповів Савчук.

"Проводили току всією громадою, щоб збільшити туристичну привабливість містечка. Адже туристична галузь є пріоритетним напрямком розвитку Залозецької громади", – каже голова громади Андрій Нога.

Залозецький замок - фортифікаційна споруда. Зведений у 1516 році Мартином Кам'янецьким. Розташований понад річкою Серет. В часи Першої світової війни Залізці неодноразово опинялись у зоні бойових дій. Російська артилерія перетворила замок на руїну. Частково збереглися північна частина, фрагменти західної стіни на висоту 1 ярусу та склепінчасті підвали, каже Василь Ільчишин.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.