АНОНС: Махно і пам’ять: анархістські та менонітські наративи про 1917-1921

Канадський інститут українських студій 22 січня 2021 року організовує віртуальну подію про Махна і менонітів

Шон Паттерсон, автор книжки "Махно і пам'ять: анархістські та менонітські наративи про українську громадянську війну, 1917-1921" 22 січня о 23 годині за київським часом (14 год. (MST)) розповість про взаємини між махновцями та менонітами на півдні України у роки революції 1917-1921 рр.

Нестора Махно називають революційним анархістом, українським Робін Гудом, масовим вбивцею, погромником і дияволом. Ці епітети походять з часів революції та громадянської війни (1917–21) у імперській Росії, коли військові формування Нестора Махно та менонітських колоністів на півдні України вступили в конфлікт.

Восени 1919 року махновські війська та їх прихильників із місцевих селян убили понад вісімсот менонітів.

Шон Паттерсон досліджує витоки трагічних подій 1919 року та пропонує переосмислення Нестора Махна та його руху шляхом вивчення наративів про справедливість, помсту та насильство, виявлених у менонітських та махновських джерелах.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.