Російського історика-реконструктора засудили до 12,5 років колонії за вбивство студентки

Районний суд Санкт-Петербурга визнав історика Олега Соколова винним у вбивстві 24-річної аспірантки Анастасії Єщенко та незаконному зберіганні зброї.

Про це повідомляє Громадське із посиланням на кореспондента "Новой газеты".

 

Прокуратура вимагала для 64-річного Соколова 15 років колонії суворого режиму: 13 років — за вбивство, а ще два — за незаконне зберігання зброї. Соколов свою провину визнав і заявив, що шкодує про скоєне.

63-річного історика, фахівця з військової історії Франції та основоположника військово-історичної реконструкції в РФ Олега Соколова затримали 9 листопада 2019-го після падіння в річку Мойка.

У його рюкзаку знайшли дві жіночі руки та травматичний пістолет, а вдома — жіночу голову. Його підозрювали у вбивстві студентки, з якою він разом жив. 11 листопада суд у Санкт-Петербурзі взяв Олега Соколова під варту до 9 січня 2020 року.

Як розповів адвокат підозрюваного Олександр Почуєв, Соколов у перерві між слідчими діями намагався вчинити самогубство, однак цю спробу вчасно припинили співробітники МВС.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.