Спецпроект

У Дніпрі до роковин Голодомору показали мапу селянських спротивів – «волинок»

У Дніпрі, у будівлі історичного музею імені Яворницького, відкрили виставку, приурочену до 87-х роковин пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років, – про спротив селянства радянській владі в регіоні «Геть комуну та радянську владу»: спротив селян Дніпропетровщини насильницькій колективізації та Голодомору».

Її підготував новостворений місцевий Музей спротиву Голодомору спільно з Національним музеєм Голодомору (Київ) та Інститутом дослідження Голодомору, повідомляє Радіо Свобода.

 

Музейники презентують рідкісні архівні документи про виступи проти колективізації в краї 1930 року. Зокрема, це документи про Павлоградське антирадянське селянське повстання та селянські "волинки" в селах та хуторах. Більшість документів оприлюднюють уперше.

Серед матеріалів виставки – мапа селянського спротиву 1930 року, яку створила начальниця науково-дослідного відділу Музею спротиву Голодомору, докторка історичних наук Наталя Романець.

"Це – унікальна карта, карта "волинок", які відбувались у Дніпропетровському окрузі (на той момент ще не було області). Це – наочне свідчення селянського спротиву в той період.

Зверніть увагу: Новомосковський район, село Спаське – "волинка" з нього перекинулась на губиниські хутори. Район повністю "палав" – усі населені пункти були охоплені "волинками".

"Волинка" – це той термін, який використовується у тодішніх документах. Це масові селянські виступи, беззбройні, які починались стихійно. Наприклад, когось розкуркулювали – і селяни починали відбивати цю родину. Нерідко активну роль в цьому грали жінки. По-перше, жінки більш емоційні, по-друге, було сподівання, що репресії щодо них будуть м'якшими", – розказала Наталя Романець.

А втім, за даними дослідниці, зазвичай такі виступи закінчувалися побиттям селян і в подальшому – засудженням активних учасників до різних термінів ув'язнення.

Загалом, як зазначила дослідниця, мапа розвінчує стереотип про "безхребетного" українського селянина, показуючи, що мешканці сіл чинили опір політиці радянської влади.

За даними істориків, Дніпропетровська область є однією з тих областей, які найбільше постраждали від Голодомору-геноциду 1932–33 років.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.