В Острозі відреставрували й освятили столітню братську могилу

На старому римо-католицькому кладовищі в Острозі освятили після реставрації братську могилу, де покояться останки польських вояків, полеглих у боях з більшовиками в 1919-1920 роках

Про це повідомляє РівнеРетроРитм.

Братська могила вояків польських підрозділів, яка знаходиться на окраїні Острога, серед залишків католицького кладовища, довгі роки була занедбаною. Попри те, що є об'єктом культурної спадщини в Україні.

"Тепер таких впорядкованих і реставрованих братських могил в Острозі є дві, – розповідає Ярослав Ковальчук — керівник ГО "Культурно-просвітницький центр імені Т. О.Сосновського". – Одна на території Острозького краєзнавчого заповідника, де поховані вояки армії УНР, друга, з польськими вояками, тут, на старому католицькому кладовищі. У липні цьогоріч на ньому вшановували пам'ять загиблих у 1920-у році поляків. Саме тоді і з'явилася ідея упорядкувати поховання належним чином".

 

ГО "Культурно-просвітницький центр імені Т. О. Сосновського" виступив з ініціативою щодо впорядкування братського поховання.

"Стара могила польських військових, які воювали тут сто років тому в складі польського війська та армії Української народної республіки проти більшовиків, була в занедбаному стані. Два роки тому ми побачили, що на могилі утворилося провалля, крізь яке було видно останки похованих. Туди лазили і діти, і шукачі скарбів…

Це не по-християнськи, щоб людські кістки просто валялися. Тоді ми зробили перепоховання. Благоустроїли саму могилу: закрили, почистили, пофарбували. Допомогли нам учасники ГО "Волинський мотоциклетний рейд" з польського міста Казімеж Дольни на чолі з керівником організації Генриком Козаком. також за сприяння депутата Острозької міськради Вадима Бондарука.

А тепер ми реставрували поховання завдяки підтримці Ярослава Каспшика – польського мецената, який профінансував роботи. До речі, його дід також загинув у цих місцях під час польсько-більшовицької війни. Реставраційні роботи тривали два місяці".

За словами Ярослава Ковальчука, наразі ще немає повної інформації про точну кількість похованих у цій могилі та їхніх прізвищ. Є інформація про 12 вояків, але дослідження ще тривають.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.