Будинок Олександра Олеся в Сумах СБУ передасть місту

В управлінні Служби безпеки України в Сумській області погодилися повернути у відання Сумської ОТГ будівлю, у якій жив Олександр Олесь

Про це повідомляє Суспільне.

Згідно з повідомленням, до Служби безпеки надійшли звернення Національної спілки письменників України та громадської організації "Сумське земляцтво", у яких висловлювалося прохання передати будівлю на вулиці Петропавлівській, 83 до відання Сумської міської ради з метою облаштування в ній літературно-меморіального музею Олександра Олеся.

E Сумах ініціювали створення музею українського поета Олександра Олеся і мистецького центру в будинку, де колись жив він та його родичі. Останні 25 років тут розміщувався один з відділів СБУ.

Кілька останніх років будівля стоїть пуста, від роботи будівельної техніки поблизу у ній з'явилися тріщини в стінах на другому поверсі. 

Про це розповідав директор департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міськради Юрій Клименко.

Літературознавець Сергій П'ятаченко розповів, що в цій будівлі поет Олександр Кандиба (відомий під псевдонімом - Олександр Олесь) мешкав близько 15 років. Окрім цього, тут жила його мати та дві сестри, коли вони переїхали до Сум з Білопілля.

Будинок Олеся в Сумах - це двоповерхова споруда з аркою у середмісті Сум на вулиці Петропавлівській, який має статус пам'ятки архітектури місцевого значення. Меморіальна дошка на фасаді розповідає про те, що на початку ХХ століття тут жив український поет Олександр Олесь.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.