In memoriam. Помер ірландський політик Джон Х’юм

У віці 83 років помер північноірландський політик Джон Х’юм, який був лауреатом Нобелівської премії миру.

Про це у своєму Twitter пише Соціал-демократична та лейбористська партія Північної Ірландії (SDLP), одним із засновників якої був Х'юм. Він пішов із політики у 2004 році.

 

"Нобелівський лауреат і колишній лідер SDLP Джон Хʼюм помер вчора ввечері. Ми всі живемо в тій Ірландії, яку він собі уявляв, — у мирі та вільні вирішувати свою власну долю", — йдеться у повідомленні.

Джон Х'юм отримав Нобелівську премію в 1998 році разом з іще одним північноірландським політиком — Девідом Трімблом. Вони були головними авторами Белфастської угоди. Це був мирний договір між Британією та Ірландією для врегулювання збройного конфлікту на території Північної Ірландії.


Довідково. Конфлікт у Північній Ірландії стався на релігійному та національному ґрунті: між протестантами та католиками, між тими, хто хотів приєднатися до Ірландії, і тими, хто хотів залишатися у складі Великої Британії.

Одним з провідних учасників цього конфлікту була ІРА (Ірландська республіканська армія). Загалом під час збройних зіткнень загинули близько 3 500 людей, з яких майже половина — мирні жителі, оскільки часто бойові дії відбувалися на вулицях міст, або ж вчинялися криваві теракти.

У 1998 році конфлікт врегулювали за допомогою Белфастської угоди. Рідкі та поодинокі випадки сутичок трапляються дотепер. Громадяни Північної Ірландії (71%) та Ірландії (94%) переважною більшістю підтримали цю угоду, яка передбачала створення органів влади в Північній Ірландії, відмову Ірландії від претензій на ці території та самовизначеність північноірландців щодо подальшої долі своєї країни.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.