На Прикарпатті зріжуть "дуб Симона Петлюри"

На Прикарпатті зріжуть «дуб Симона Петлюри», адже дерево, якому понад 600 років, стало загрозою для людей.

Про це повідомив депутат Івано-Франківської міської ради Віталій Мерінов.

 

"Дуб Симона Петлюри. Вік – понад 600 років. За легендою, 1920 року під ним відпочивав Симон Петлюра. 20 січня 2012 року депутати Івано-Франківської обласної ради ухвалили рішення про надання "Дубу Симона Петлюри" статусу заповідного об'єкта та включили його до складу обласного природно-заповідного фонду, а у п'ятницю, 29 травня, на сесії обласної ради його позбавили цього статусу (звернулась громада Маріямпіля, бо дерево аварійне, становить загрозу життю та здоров'ю мешканців). Тож незабаром його зріжуть", - написав Мерінов.

 

Відомо, що "дуб Симона Петлюри" росте на території Маріямпільського дендропарку, що в селі Маріямпіль, Галицького району. Його висота 25 м, радіус стовбура - 6,24 м.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.