Спецпроект

Директором Канадського інституту українських студій стала Наталія Ханенко-Фрізен

Д-р Ханенко-Фрізен приступить до своїх обов’язків 1 липня 2020 року.

Після завершення міжнародного конкурсу, в якому брало участь багато кваліфікованих кандидатів, з приємністю повідомляємо про призначення доктора філософських наук Наталії Ханенко-Фрізен на посаду Директора Канадського інституту українських студій на п'ятирічний термін, йдеться на сайті Університету Альберти.

 

Н. Ханенко-Фрізен, уродженка міста Києва, у 1989 році вона закінчила Київський державний університет з дипломом спеціаліста з географії.

Поступивши в аспірантуру Альбертського університету у 1992 році, закінчила магістрат з українського фольклору у 1994 році, а у 2001 році здобула ступінь доктора філософських наук одразу в двох програмах з антропології та українського фольлору, при кафедрах антропології та сучасних мов та культурології.

У тому ж році вона розпочала свою наукову кар'єру на посаді викладача кафедри релігії та культури Коледжу ім. святого Томаса Мора Саскачеванського університету.

У 2005 році її призначили доцентом, а у 2016 році професором, тим часом з 2007 року вона також є ад'юнкт-професором кафедри історії.

Протягом своєї академічної кар'єри д-р Ханенко-Фрізен працювала етнографом Музею народної архітектури та побуту в Києві, лектором Альбертського університету та Українського літнього інституту в Гарварді, гостьовим професором Торонтського університету та, зовсім нещодавно, дослідницею в Гарвардському університеті.

Вона також була директором Прерійного центру дослідження української спадщини при Коледжі ім. святого Томаса Мора у 2005-2007, 2009-2013 роках і з 2019 р., координуючи всі аспекти діяльності Центру.

У 2014 вона заснувала та продовжує керувати роботою нового канадського наукового журналу Engaged Scholar Journal: Community-Engaged Research, Teaching and Learning [Журнал заанґажованого науковця: Дослідження, викладання та навчання в громадоцентричних науках] присвяченого проблематиці наукової співпраці між університетами та громадськими організаціями.

Доктор Ханенко-Фрізен має довгий список наукових публікацій. В її доробку дві монографії Інший світ, або етнічність в дії: Канадська українськість кінця 20-го століття (Видавництво "Смолоскип", 2011 р.), та Ukrainian Otherlands: Diaspora, Homeland and Folk Imagination in the Twentieth Century [Українські Світи: Діаспора та батьківщина у повсякденній уяві 20-го століття] (Вісконсінський університет, 2015 р.).

Під її редакцією вийшли збірники Reclaiming the Personal: Oral History in Post-Socialist Europe [Повернення до особистого: Усна історія в постсоціалістичній Європі] (Торонтський університет, 2015), Orality and Literacy: Reflections Across Disciplines [Усна Словесність та Писемність: Міждисциплінарні роздуми] (Торонтський університет, Торонто, 2011 р.) та В пошуках власного голосу: yсна історія як теорія, метод і джерело (Харківський університет ім. Каразіна, 2010 р.).

В коло її інтелектуальних інтересів та фахових знань входять усна історія, повсякденні культури, тексти та ритуал; діаспорні студії, етнічність та міграція; Україна та східна Європа періоду постсоціалізму, Канада та канадські українці.

Д-р Ханенко-Фрізен приходить на зміну Ярсові Балану, який був Директором КІУСу з 2018 р. і який продовжуватиме виконувати посадові обов'язки координатора Центру українсько-канадських студій ім. Кулів при КІУСі.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.