Перегляд бюджету має врахувати реставрацію пам’яток і об’єктів ЮНЕСКО - Мінкульт

При перегляді бюджету необхідно передбачити кошти на реставрацію пам’яток національного значення та об’єктів ЮНЕСКО.

На цьому наголосила т.в.о. міністра культури та інформаційної політики України Світлана Фоменко в інтерв'ю інтернет-виданню "Лівий берег", передає Укрінформ.

 

"Ми не можемо залишити сам на сам культурний і креативний сектор в умовах жорстких обмежень. Так само, як і туристичний сектор, який позбавлений можливості працювати як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. Абсолютно зрозуміло, що галузь не зможе самостійно пройти кризу", - зазначила Фоменко.

За її словами, було напрацьовано пропозиції до Податкового кодексу, наступним кроком стала робота над змінами до Державного бюджету, яку активно підтримали культурні інституції.

Йдеться про можливість перерозподіляти кошти для стабілізації сектора, компенсуючи втрати через недоотримання доходів під час карантину, пільгове кредитування.

"Вкрай важливо, щоб ці ініціативи були підтримані й зафіксовані змінами до законодавства. Щодо перегляду бюджету. Звичайно, є видатки, які можна і треба скорочувати в цей важкий період…

Але якщо не фінансувати першочергові реставраційні роботи на пам'ятках національного значення чи об'єктах ЮНЕСКО, як то Ратушу в Бережанах, або мури Хотинської фортеці, або костел Святого Миколая у Києві, або Андріївську церкву, може статися, наступного року вже не буде що реставрувати. Або вартість таких робіт збільшиться в рази", - підкреслила Фоменко.

Вона додала також, що експертами ЮНЕСКО доведено, що постійний догляд за спадщиною набагато дешевше для держави, ніж екстремальне рятування від руйнації. І аутентичність зберігається, і національна пам'ять наповнюється, і люди мають постійну роботу. Це світоглядні очевидні речі.

"Хибним заощадженням є й скорочення видатків у сфері культури, коли короткотривала економія призводить до стагнації сектора, і саме державний бюджет у перспективі компенсуватиме ці втрати", - сказала т.в.о. міністра.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.