На Львівщині відкрили меморіал одній з найвдалішій військовій операції УГА. ФОТО

26 лютого, у с. Вовчухи (Городоцький район) офіційно відкрили та освятили меморіал «Героям Вовчухівської офензиви». Саме наступальна Вовчухівська операція у лютому 1919 року стала однією з найуспішніших в історії Української галицької армії.

Про це повідомляє видання "Діло".

 
Фото: Юра Мартинович/Діло

Подія об'єднала сотні людей: місцевих жителів, військових, волонтерів, представників влади, духовенства та інтелігенції. Меморіал зведений у вигляді українського герба – тризуба. Всередині нього двоє військових. Посередині надпис: "Героям Вовчухівської офензиви. Від вдячних нащадків".

 
Фото: Юра Мартинович/Діло

Меморіал звели у рамках програми "Охорона і збереження культурної спадщини Львівської області на 2018-2020 роки".

 
Фото: Юра Мартинович/Діло

Зведення пам'ятника стало довгоочікуваною подією для місцевої громади, оскільки вже багато років йшла мова про зведення такого меморіалу.

Він має символічне значення для кожного українця, адже засвідчує, що сто років тому українці, як і сьогодні, відстоювали, так і відстоюють свою незалежну українську державу.

 
Фото: Юра Мартинович/Діло


ДОВІДКА. Вовчухівська операція
(Вовчухівська офензива) – наступальна воєнна операція Української Галицької армії в лютому 1919 року під час польсько-української війни (1918–1919).

Вовчухівська операція розпочалась 16 лютого 1919 року обстрілом польських передових позицій по лінії Судова Вишня – Городок і у Львові. 19 лютого 1919 року армійські групи "Ширець", "Рудки", Яворівська група перейшли в наступ під Бондарівкою, Малим Любінем, Дубовою Долиною і Вовчухами.

Долаючи запеклий опір противника, сотні Львівської бригади Альфреда Бізанца та Перший Корпус УГА вийшли впритул до залізниці Львів–Перемишль.

Яворівська група 1-го корпусу натиском з півночі зруйнувала залізничну колію біля села Заріччя, західніше Судової Вишні. Янівська група захопила село Гартфельд. Частини 2 корпусу полковника Тарнавського зайняли Збоїська, дійшли до Лисинич, оточили Богданівку західніше Львова.

Оперуючи на лініях Львів-Стрий та Львів-Самбір, панцерний потяг "Ч. 2" виявився у смузі найактивніших бойових дій. Він часто підтримував бойові акції українських військ.

Галицькі артилерійські батареї з Винників, Дублян, Лисиничів безперервно обстрілювали ворожі позиції. З виходом 18 лютого війська силами 3 і 1-го корпусів на залізницю, перервався залізничний і телефонний зв'язок поляків між Львовом і Перемишлем; частини Львівського гарнізону і польське населення охопила паніка.

Польське командування кинуло на оборону Львова групу генерала Вацлава Івашкевича числом до 5000. В район боїв прибула група полковника Генріха Мінкевича – понад 5000 вояків.

Отримавши значне підкріплення, вечором 19 лютого поляки почали контрнаступ. Ударом з Городка вздовж залізничної колії на захід вони відбили Вовчухи і Бар; контратакували з Судової Вишні і зайняли Довгомостиську.

20 лютого, розвиваючи успіх, вони завдали удару з Вовчухів на Долиняни і Добряни. Але бригади Станіміра і О.Івановича зупинили і відкинули їх. 21-23 лютого частини Третього корпусу відбили атаки поляків і закріпились на лінії Довгомостиська–Милятин–Бар, Вовчухи-Долиняни, Стаділки–Угерці.

Героями українського контрнаступу під Вовчухами, були Курінь смерті УСС під командою поручника О. Івановича й Окремий Гуцульський Пробоєвий курінь поручника Гриця Голинського.

Вояки УГА тоді полонили 350 польських вояків, 22 кулемети, 6 гармат, 2 міномети, польову лічницю з цілим улаштуванням і аптекою та багато іншого воєнного майна. Втрати Гуцульського куреня були: кільканадцять убитих і 76 ранених.

Начальний командувач Галицької Армії генерал –полковник Михайло Омелянович-Павленко писав:

"…Львів повністю взятий в кільце та обложений. Всі потуги поляків поблизу Вовчух закінчились безрезультатно. Питання здачі Львова визначається наявністю в місті харчових запасів".

Але втрутилась Антанта, а члени місії Бартелімі підступно провезли до Львова не тільки харчові запаси, але і набої та зброю. Як тільки ініціатива переходила до воїнів Галицької Армії, втручались міжнародні чинники та заставляли українців йти на припинення бойових дій та перемир'я. В цей час польські війська отримували перепочинок та підкріплення.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.