"Черкаси": вийшов трейлер фільму про корабель, який чинив опір росіянам найдовше. ВІДЕО

Історія останнього українського корабля в Криму, який навесні 2014 року чинив опір російським окупантам і продовжував відважну боротьбу, вийде в широкий прокат 27 лютого. Нині ж презентували офіційний трейлер воєнної драми "Черкаси".

"Черкаси" — український повнометражний художній фільм режисера Тимура Ященка, заснований на реальних подіях весни 2014 року, повідомили "Історичній правді" представники творчої комнади стрічки. Однойменний мінний тральик, заблокований російськими військами в бухті озера Донузлав під час анексії Криму, три тижні чинив опір ворогу і став єдиним з 9 українських кораблів, що не спустив державний прапор.

 

Цей фільм  — перше повнометражне кіно про українські Військово-морські сили в історії вітчизняного кінематографу. 

Консультував знімальну команду сам командир тральщика "Черкаси" Юрій Федаш. До акторського складу ввійшли моряки, які під його керівництвом тримали оборону на кораблі у 2014 році.

"Цей фільм — про звичайних хлопців, які в екстремальний період життя здійснюють непростий вибір, про дружбу, зраду і гідність. Створення "Черкас" підтримало багато культурних і соціальних інституцій, бізнес-організацій, і, що важливо, завдяки краудфандинговій платформі "Велика ідея" у співпраці з Міжнародним фондом "Відродження" своїми внесками підтримали сотні звичайних громадян нашої країни. Для нас це підтвердження актуальності, важливості фільму і його тематики для українського соціуму", — розповідає продюсер картини Марта Лотиш.

 
У ролях: Роман Семисал, Дмитро Сова, Євген Ламах, Олег Щербина, Руслан Коваль, Євген Авдєєнко, Вадим Лялько, Віталіна Біблів

Зйомки тривали 39 знімальних днів на узбережжі Чорного моря: в Одесі, на Кінбурнській косі, а також у районі Очаківського порту. Крім того, одна з локацій розташовувалася в селі на Чернігівщині. Події на морському тральщику "Черкаси" були відзняті на кількох кораблях.

Фільм виробництва MKK Film service (Україна) та Inter Media (Польща) створений за підтримки Державного агентства України з питань кіно, ВМС і Генштабу ЗС України, краудфандингової платформи "Велика Ідея", Міжнародного фонду "Відродження", Львівської міської ради, Львівської обласної адміністрації, Черкаської обласної адміністрації.

Силові відомства надали справжні кораблі флоту та спеціальне військове обладнання, а для фільмування екшен-сцен залучали  бойову авіацію, військовослужбовців, у тому числі й "морських котиків". Деякі сцени знімали під час навчань українського флоту.


Всеукраїнський кінотеатральний прокат розпочнеться 27 лютого 2020 року, до 6-ї річниці анексії Криму.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.