АНОНС: У Києві презентують фотовиставку "Яворівський архів УПА"

«Яворівський фотоархів УПА» − одна з унікальних фотопам’яток визвольної боротьби українського народу за незалежність у 40-50 роках ХХ століття — проливає світло правди на історію повстанського руху.

Названо архів так через віднайдення в гуцульському селі Яворів Косівського району Івано-Франківщини, розташованому в Карпатах, повідомляють організатори у Facebook.

 

Архів випадково знайшла родина Кіщуків на своєму обійсті 24 червня 1999 року. Того дня під час прибирання подвір'я було виявлено дві скляні банки, закопані під розваленою прибудовою.

В одній, вочевидь, були документи, а в іншій — фотоплівки-негативи, що добре збереглися, бо кришку банки залили смолою. А ось перша розгерметизувалась, туди потрапила вода і папери, серед яких міг бути опис знімків, утрачено.

Знахідку передали фотографу-любителю Василю Гуменюку зі Львова, зусиллями якого розпочалось друге життя архіву.

Фотоархів складається з 216-ти чорно-білих негативів. Встановлено, що сюжети зняті щонайменше п'ятьма фотографами в інтервалі 1945 ‒ 1951 роки на терені Буковини, Гуцульщини, Прикарпатті і в румунських Карпатах. Можливо, географія подій ширша, але переконливі дані про це відсутні.

На знімках зображені вихідці не тільки з Гуцульщини, Тернопільщини, Львівщини, Буковини і Волині, а й повстанці з Чернігівщини і, навіть, Донеччини!

Робота з упізнання вояків із "Яворівського фотоархіву" триває.


Час: 17 січня, п'ятниця, 16.00


Місце: Національний історико-архітектурний музей "Київська фортеця", вулиця Госпітальна, 24А (Камінна зала капоніру №2)


Відкриття виставки та оглядову екскурсію проведе краєзнавець, реконструктор та один із дослідників "Яворівського архіву" - Андрій Мацьків.


Виставка триватиме до 29 січня.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.