In Memoriam. Помер відомий ветеран ОУН та в'язень ГУЛАГу Михайло Стус

Заступник голови Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА, політв'язень радянських таборів Михайло Стус на псевдо "Залізняк" помер 4 листопада.

Про це повідомляє сторінка Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА.

 

Незабаром Михайлу Стусу мало виповнитися 92 роки.

Прощання з померлим відбудеться 7 листопада. На 12:30 запланово відспівування у Храмі Святого Миколая на Аскольдовій могилі, а на 14:00 - похорон на Лісовому цвинтарі.

Народився Михайло Стус 13 листопада 1927 року в селі Михальче Городенкіського району Івано-Франківської області. В 1943 році ступив у юнацьку ОУН з-під стягу Бандери. Очолював мережу ОУН в селі Михальче, за що був арештований радянськими репресивними органами.

У 1947 році його засудили на 10 років позбавлення волі. Термін засудження відбував у Норильських таборах. Звільнився у 1955 році.

"Він був великим патріотом України. З проголошенням Незалежності України у 1991 році вступив у Київське крайове братство ОУН і УПА. Став заступником голови Братства. Був дисциплінованим, став прикладом для молоді. Був добрим сім'янином, люблячим батьком і дідусем. Залишив у смутку дружину пані Валентину, сина та онуків", - йдеться у повідомленні Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.