АНОНС: Лекція “Виселення українців з Польщі до УРСР у 1944-1946 рр.”

Найбільша депортація українців із Польщі до УРСР у 1944-1946 рр. — мало знана сторінка нашої історії. Тоді близько 100 000 людей із загального числа 488 тис. депортованих потрапили в області українського Півдня і лише згодом змогли перебратися в західні регіони.

Лектор розповідатиме про кілька історичних земель: Таврію, Галичину, Волинь, Закерзоння, повідомляють організатори "Пам'ять Нації".

 

Лектор розповість, якими були цілі та причини т.зв. обміну населенням між УРСР та Польщею; за якими напрямками розселяли українців з Польщі; як відбувався процес втечі з областей Півдня та Сходу на Західну Україну; про адаптацію переселенців з Польщі в УРСР та відродження знань про українські етнічні землі в Польщі за часів незалежності України.

Водночас лектор пояснить різницю поміж даною депортацією і операцією "Вісла", котра була проведена в межах польської держави в 1947 р. і призвела до повного припинення української екзистенції на цих теренах.

Лектор: Роман Кабачій, історик та публіцист, доктор Ph.D в галузі новітньої історії, автор книги "Вигнані на степи".

Час: 7 вересня, субота, 16:00

Місце: Козацький дім, пров. Т.Шевченка, 5 (2 поверх), м. Київ, ст.м. Майдан Незалежності.

Кількість місць обмежена. Реєстрація за посиланням.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.