У Староакадемічному корпусі Могилянки знайшли любовну записку XIX століття. ФОТО

Під час реставрації Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії знайшли любовну записку XVIII-XIX століть.

Про це повідомив президент університету Андрій Мелешевич у "Фейсбуці".

"Долаючи різні маленькі та великі, а часом просто ідіотські, перешкоди (при потребі розповімо, можливо, навіть дуже скоро) Могилянка зараз намагається реставрувати Староакадемічний корпус. Так-так, той самий, що на 500 гривнях :) У дуже несподіваних локаціях будівлі знаходимо багато цікавих речей 18-19 століть для нашого музею. Наприклад, у минулому році знайшли револьвер. Зараз багато чого іншого", - написав Мелешевич.

На одному буці записки наведено цитату з росіського перекладу арії Лести в опері віденського композитора Ф. Кауера "Леста, дніпровська русалка" (1803):

 
Приди в чертог ко мне златой,
Приди, о князь ты мой драгой!
Там всё приятство соберешь,
Невесту милую найдёшь.

Познай, сколь я тебя люблю
И нежным чувствием горю,
[...Хоть ищут все любви моей,
Но тщетен будет труд их сей...]

На другому боці є теж напис:

 
"Священническій чинъ монашеский и весь причетъ церковньій да памянетъ господь Богъ во царствіи своем всегда ньіне"

Пан Мелешевич припустив, що автор записки зазнав невдачі в коханні та прийняв чернечий постриг.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.