100-річчя переможної Вапнярської операції Армії УНР відзначили на місці боїв

Днями минає 100 років успішної Вапнярської операції Дієвої армії УНР (26—31 липня 1919 року). На місці переможних боїв ювілей відзначили військово-історичною реконструкцією, меморіальною дошкою та іншими культурними заходами.

Про це повідомляє прес-служба Вінницької облради.

На фасаді залізничної станції, за яку точилися запеклі бої, відкрили меморіальну дошку героям Вапнярського бою.

 
Дошка на честь перемоги уАрмії УНР  Вапнярці на будівлі залізничної станції
Богдан галайко

У місцевому будинку культури відбулася презентація інтерактивної стели виставки "100-річчя Української революції". Відтак пройшов "живий урок історії" на тему історії перемоги під Вапняркою, після чого містяни вшанували пам'ять вояків доби УНР.

На стадіоні "Локомотив" військово-історичні реконструктори відтворили бій Армії УНР із Червоною армією за Вапнярку в 1919 році.

 
Історичні реконструктори частин Армії УНР, які билися за Вапнярку в липні 1919 року
богдан галайко

Бої за важливий залізничний вузол Вапнярка увінчалися перемогою 3-ї пішої дивізії українського війська під командуванням полковника Олександра Удовиченка. Українські солдати розгромила пдрозліли 45-ї стрілецької дивізії Червоної армії, за що дивізія одержала почесна найменування "Залізна".

 
Постер, присвячений командувачу українськими силами у Вапнярській операції Армії УНР Олександрові Удовиченку, створений Центром історії Вінниці, Вінницьким історичним товариством і дизайнером Андрієм Іванченком

Центр історії Вінниці опублікував на своїй сторінці у "Фейсбуці" батальйну картину пензля Артура Орльонова, присвячену вуличним боям за станцію Вапнярка. Картина створена на замовлення Вінницького історичного товариства за сприяння Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької ОДА.

 
Атака 1-го куреня 7-го Синього полку 3-ї дивізії Армії УНР на чолі із сотником Спиридоном Довгалем на ст. Вапнярка, 26 липня 1919 року. Автор: Артур Орльонов, консультант: Олександр Федоришен

На ній зображена переможна атака 1-го куреня 7-го Синього полку 3-ї дивізії Армії УНР на чолі із сотником Спиридоном Довгалем, підрозділ якого несподіваним обхідним маневром взяв під свій контроль залізничну станцію Вапнярка з південного напрямку надвечір 26 липня 1919 року.

Історичним консультантом картини виступив директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.