У Галичі відкрили виставку церковних стародруків XVII-XX ст.

6 червня в картинній галереї Національного заповідника "Давній Галич" (м. Галич Івано-Франківської обл.) відкрили виставку "Галицькі церковні стародруки XVII-XX ст.", яка триватиме до 7 липня.

Про це повідомляє газета "День".

Експозиція була створена за результатами роботи пошуково-релігієзнавчого експедиційного загону працівників науково-освітнього відділу та відділу фондів Національного заповідника "Давній Галич". Цю подію організатори приурочують одразу до двох дат – 1120 років від часу першої письмової згадки про Галич та 715 років з утворення Галицької митрополії.

 

Основу експозиції становлять церковно-богослужбові книги, ілюстровані ренесансними та бароковими гравюрами, авторства знаменитих майстрів-граверистів – монаха Іллі, монаха Дорофея, Василя Ушакевича, Єфстафія Завадовського, Йосифа та Адама Гочемських.

Серед них варто виділити найбільш важливі – Апостол 1639 року, Євангеліє 1644 року (видання Михайла Сльозки), Євангелії видавництва Львівського братства 1670, 1690 років та Почаївської лаври 1780 року. Також у колекції наявні цінні видання Києво-Печерської лаври, Унівської лаври і Перемишльської катедри.

 

"Ідея створити таку виставку виникла ще два роки тому під час експедиції храмами Галицького району. Тоді один зі священиків, о. Василь Заверач, передав на зберігання до заповідника два стародруки – Євангеліє 1670 р. і Євангеліє 1780 р. При детальному вивченні сакральних предметів на сторінках було виявлено дарчі написи початку XVIII і першої третини ХІХ ст. відповідно. При тому перший напис, як і сама книга стосувалися церкви, котра вже не існує (Св. Богоявлення в Галичі на Залукві)", – розповідає кандидат історичних наук, завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника "Давній Галич" Андрій Стасюк.

 

Виставка буде цікава кожному, хто є небайдужим до минувшини, адже саме тут можна у прямому сенсі доторкнутися до живої історії. Відвідувачі матимуть змогу оглянути сакральні богослужбові книги XVII – XX ст., котрі, ймовірно, походять із його сільської чи міської церкви і відчути таким чином той важливий зв'язок із минулим, без якого не можливе майбутнє. 

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.