Спецпроект

В Австралійський парламент внесли пропозицію вшанувати 85-ті роковини Голодомору

26 лютого 2018 року в Палату Представників парламенту Австралії внесли пропозицію визнати 85-ті роковини Голодомору 1932—1933 років в Україні.

Пропозицію вніс голова парламентської групи австралійсько-української дружби Кріс Крютер (Chris Crewther), депутат від округу Данклі. Його підтримав Стів Айрон (Steve Iron), депутат від округу Свон.

Вони докладно розповіли про жахіття штучно організованого Сталіним голоду, внаслідок якого загинуло кілька мільйонів жінок, дітей і чоловіків. Пропозиція затверджує 85-ті роковини Голодомору, засуджує дії Сталіна, підтверджує дискусію в парламенті Австралії про Голодомор як геноцид і віддає шану загиблим і тим, хто вижили під час Голодомору й оселилися в Австралії.

Пропозиція також підтримала гасло міжнародної спільноти "Україна пам’ятає – світ визнає" та проведення міжнародних пам’ятних заходів у 2018 році.

"Союз українських організацій в Австралії та Світовий конгрес українців аплодують містеру Крютеру за те, що він порушив це питання, та дякують містеру Стіву Айрону за підтримку", – говорить Стефан Романів, голова СУОА та міжнародний голова Комітету СКУ з визнання Голодомору геноцидом.

"Український народ постраждав неймовірно. Людські втрати були катастрофічними. Останні оцінки припускають, що внаслідок політики радянської влади померло до 7,4 млн осіб. Ті, хто вижив у цьому голоді, намагалися розповісти свої історії світові.

На жаль, цей злочин пізніше систематично приховували в Радянському Союзі. Навіть згадки про голод каралися тяжкою працею, а за звинувачення на адресу влади передбачалася смертна кара. Це навіть поширювалося на тих урядовців, які просто намагалися виконувати свою роботу. Багато з них були страчені просто за те, що вони звітували радянському урядові про кількість населення", — заявив Крютер у парламенті.

Стів Айрон додав: "Я виступаю на підтримку пропозиції, поданої членом парламенту від Данклі щодо українського Голодомору. Я твердо переконаний, що ті, хто не вміє чи не хоче пам’ятати минуле, приречені його повторювати.

Ми повинні пам’ятати біль та страждання, спричинені такими подіями, та шанувати тих, хто втратив життя. Ми повинні визнавати важливість таких темних сторінок у нашій людській історії, щоб гарантувати неможливість повторення таких злочинів проти людяності. Я дякую депутатові від Данклі та іншим промовцям, які виступили за те, щоб нагадати Палаті про важливість Голодомору".

"Підвищення знань про Голодомор в парламенті Австралії та парламентах інших країн світу є першочерговим завданням. Такі темні епізоди історії, як Голодомор, повинні називатися своїм іменем – геноцид. Старанна робота, поширення знань та спростування брехні Сталіна та його співучасників, як от Волтер Дьюранті, який працював журналістом "Нью-Йорк Таймс" та брехав про те, що голоду немає, допоможуть убезпечитися від того, щоб ці трагічні події ніколи більше не повторяться", — сказав пан Романів.

СУОА та СКУ співпрацюватимуть із парламентською групою австралійсько-української дружби над низкою проектів протягом 2018 року на відзначення 85-х роковин Голодомору.

"СУОА та СКУ закликають прем’єр-міністра Австралії прийняти майбутнє запрошення від президента Порошенка відвідати міжнародні пропам’ятні заходи, які відбуватимуться в Києві 23 листопада 2018 року", — закликав пан Романів.

Повний текст пропозиції Кріса Крютера

"Я висуваю пропозицію, що ця Палата:

1)     зазначає, що триває підготовка до вшанування 85-х роковин Голодомору на відзначення штучного голоду в Україні, спричиненого умисними діями комуністичної влади Радянського Союзу на чолі з Йосипом Сталіним;

2)     нагадує, що за оцінками біля семи мільйонів українців були заморені голодом лише в 1932—1933 роках внаслідок політики Сталіна;

3)     засуджує ці дії, спрямовані на знищення національних, культурних, релігійних і демократичних прагнень українського народу;

4)     засуджує всі подібні дії під час ХХ століття як найвищі прояви расової, етнічної чи релігійної ворожнечі та насильства;

5)     вшановує пам’ять тих, хто втратив життя під час Голодомору;

6)     долучається до спільноти австралійських українців та міжнародної спільноти у вшануванні цього трагічного рубежу під гаслом "Україна пам’ятає – світ визнає";

7)     визнає важливість пам’ятати та робити висновки з таких темних сторінок людської історії, щоб унеможливити повторення цих злочинів проти людяності; і

8)     віддає данину поваги австралійським українцям, які пережили цю трагедію та розповіли свої жахливі історії".

Стенограми виступів Крютера і Айрона англійською мовою можна прочитати тут і тут.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.