АНОНС: Лекція про Романа Шухевича та його зв'язкових

Про діяльність командира УПА Романа Шухевича та про його зв’язкових Катерину Зарицьку, Галину Дидик, Дарію Гусяк, Ольгу Ільків розкаже кандидат історичних наук, дослідниця історії українського національно-визвольного руху Леся Онишко.

5 березня минуло 67 років від дня загибелі Романа Шухевича. Протягом довгих шести з половиною років йому вдавалося чинити опір радянській державній машині завдяки злагодженій унікальній підпільній структурі.

Талановитий військовий діяч, майстер конспірування, адміністратор, візіонер, Шухевич зміг створити таку самодостатню партизанську армію, що продовжувала існувати і діяти й після його загибелі.

 

Разом з ним працювали зв’язкові, до кола обов’язків яких входило налагоджувати функціонування інформаційної служби, стежити за виконанням директив командира, виконувати менеджерські функції, забезпечувати головнокомандувача УПА надійними місцями постою.

Про співпрацю з ними, роль у житті та смерті, останній бій головнокомандувача УПА та справу його життя піде мова в лекції.

Субота, 11 березня, 16.00.

Місце: Національний музей історії України, м. Київ, вул. Володимирська, 2.

Організатор: Національний музей історії України.

Вхід до музею на лекцію - 30 грн. Попередня реєстрація за формою: https://goo.gl/Rc8J9L

Додаткова інформація за телефоном (044) 278-48-64.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.