АНОНС: Виставка унікальних документів про Українську Гельсінську групу в Києві

До 40-ї річниці створення Української Гельсінської групи в рамках виставки "Кожна людина має право на свободу" архіви оприлюднять документи про боротьбу за права людини в СРСР у 1976-1988 роках.

"Кожна людина має право на свободу переконань i на вільне їх виявлення…" – із статті 19 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Ці слова у 1976 році стали життєвим кредо для Миколи Руденка, Олеся Бердника, Петра Григоренка, Івана Кандиби, Левка Лук’яненка, Мирослава Мариновича, Миколи Матусевича, Оксани Мешко, Ніни Строкатої, Олекси Тихого – засновників Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод.

До експозиції виставки, присвяченої борцям за свободу і права людини, увійшли документи із фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву зарубіжної україніки, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України та Галузевого державного архіву Служби безпеки України.

Документи Української Гельсінської групи, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об’єднань України, дозволять розкрити завдання, які ставили перед собою члени УГГ, їх боротьбу за права українських політичних в’язнів, співпрацю з міжнародними організаціями, діяльність Закордонного представництва Української Гельсінської групи тощо.

 Засновники Української Гельсінської групи. Фото з книжки спогадів Мирослава Мариновича "Всесвіт за колючим дротом"

Центральний державний архів зарубіжної україніки представить листи, звернення, повідомлення Українського національного об’єднання, Об’єднаних українських правозахисних груп, Комісії прав людини Світового конгресу вільних українців та інших закордонних українських представництв про підтримку діяльності УГГ в Україні, про відстоювання прав її членів та заходи, спрямовані на їх звільнення.

Світлини із фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного дозволять вдивитися в обличчя учасників тих подій, яким вистачило сміливості, сили волі для того, щоб в 1976 році відкрито заявити на весь світ про порушення радянським тоталітарним режимом основних прав людини. Під час відкриття виставки також буде демонструватися відеодобірка за кінодокументами із фондів архіву.

Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України презентує листи членів Української Гельсінської групи Івана Кандиби, Левка Лук’яненка, Мирослава Мариновича, Леоніда Плюща, Миколи Руденка.

Документи із фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України розкриють форми і методи протидії органів державної безпеки УРСР розгортанню гельсінського руху в Україні.

На відкриття виставки запрошені члени УГГ, керівництво Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, Державної архівної служби України, представники Спілки архівістів України, працівники архівних установ, науковці, громадськість та ЗМІ.

7 листопада 2016 р., 13.00

Місце: ЦДАГО України (м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 8)

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.