Запиши найцікавіший спогад про Майдан. Акція триває до 19 грудня

До першої річниці початку Євромайдану Український інститут національної пам’яті запрошує усіх охочих взяти участь в акції “Запиши найцікавіший спогад про Майдан”.

Минув рік від початку Євромайдану. Що пам’ятаємо ми тепер про ті події, якими будемо бачити їх завтра, що залишиться в пам’яті майбутніх поколінь – залежить від нас із вами. Але щоб пам’ятати, потрібно зафіксувати, зберегти дорогоцінні факти, емоції, переживання.

 

"Майдан це не лише місце в центрі Києва, де відбувався спротив встановленню диктатури, це символ боротьби громадян за свої права і свободу, – розповідає координатор проекту "Майдан: усна історія" Іванна Кобєлєва. – У кожного Майдан був свій. Не всі перебували фізично на столичному Майдані Незалежності, але кожен допомагав, як міг,збирав ліки і теплі речі, транспортував хворих, провадив інформаційну роботу та ін. Ми хочемо, щоб люди розповіли про свій найцікавіший спогад зі свого особистого Майдану".

Для участі в акції необхідно зняти коротке відео (до 5 хв.) із учасником подій зими 2013–2014 рр. або ж записати свою розповідь із найцікавішим, на вашу думку, спогадом про Майдан. Відео потрібно відіслати Українському інституту національної пам’яті, заповнивши анкету: http://goo.gl/jKk8Sk (контакти в анкеті). Кінцевий термін: 19 грудня.

Усі відео увійдуть до архіву Майдану.

"Майдан: усна історія" – проект Українського інституту національної пам’яті з метою зібрати відео та аудіосвідчення активістів Євромайдану про події зими 2013–2014 років. Для того, щоб зафіксувати суб’єктивний досвід громадян, співробітники УІНП беруть розгорнуті інтерв’ю в активістів із різних середовищ Євромайдану та записують їх на аудіо та відеотехніку.

Ці записи стануть основою для Архіву Майдану та слугуватимуть джерельною базою для істориків, режисерів-документалістів, соціологів, психологів та ін. У майбутньому матеріали будуть доступні широкому загалу, а також будуть використані в експозиції Музею Свободи / Музею Майдану.

Станом на середину листопада 2014 року записано 144 аудіо- та 80 відеоінтерв’ю з учасниками Євромайдану. Це – люди з різних середовищ, різного віку, професій, різних регіонів України, які розповідають про свою участь на Майдані та ключові події, які відбувалися тієї зими.

У рамках проекту "Майдан: усна історія" УІНП співпрацює з громадською організацією "Фонд збереження пам’яті Майдану" та активістами, які збирають свідчення про події зими 2013–2014 рр.

Прес-секретар УІНП: as@memory.gov.ua

тел.: +380 44 253-15-63, +380 97 647-98-64

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.