У Франції знайшли найдавніший скелет хворого на синдром Дауна

У Франції археологи розкопали найдавніший із відомих науці скелетів зі слідами синдрому Дауна.

Він належав дитині, що жила на рубежі V і VI століть нашої ери в місті Шалон-сюр-Саон на півдні Бургундії, повідомляє Лента із посиланням на New Scientist.

Вчені, що працювали на ранньосередньовічному кладовищі в Шалоні-сюр-Саон, знайшли останки 94 осіб - зокрема, скелет дитини зі слідами брахіцефалія (аномального скорочення мозкової коробки) і тонкими кістками черепа.

Ці анатомічні риси характерні для синдрому Дауна, стверджує археолог Університету Бордо Мете Рівою.

За словами Рівою, дитину поховали так само, як і інших жителів містечка: вона лежала на спині, головою на захід. Ба більше, дитя не закопали окремо - як чинили, наприклад, із злочинцями і прокаженими.

Археолог упевнена: цей факт вказує на те, що в Середньовіччя діти з синдромом Дауна не вважалися неповноцінними людьми. Однак інші вчені не згодні з таким сміливим висновком: навряд чи можливо говорити про цінності і забобони стародавнього суспільства на основі положення скелетів у могилі.

Синдром Дауна - генетичне захворювання, що приводить до затримки розумового і мовного розвитку. У носіїв синдрому - зайва (третя) копія двадцять першої хромосоми. Зараз із ним народжується одна дитина з 800-1000.

Вперше описаний синдром Дауна був у XIX столітті, проте вважається, що люди народжувалися з цим захворюванням ще в глибоку давнину. Однак археологам майже не траплялися кістки і черепи з яскраво вираженими рисами синдрому.

Дивіться також інші матеріали за темою "Археологія"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.