У Держдумі хочуть називати Україну "Малоросією"

Депутат Держдуми Міхаіл Дєґтярьов просить повернути слову "Малоросія" офіційний статус для позначення сучасної України.

Про це повідомляють "Известия".

Відповідне звернення Дєґтярьов [заступник голови комітету ДД з науки, від жиріновської партії ЛДПР] направив мовному регулятору - Інституту російської мови ім. В.В. Виноградова РАН.

Депутат просить інститут вивчити досвід вживання терміна "Малоросія" в російській мові і визначити офіційну позицію та рекомендації регулятора з можливості офіційного вживання слова "Малоросія" щодо України.

Парламентарій зазначає, що в державній документації "дані території" з XIV століття традиційно називалися Малою Руссю і Малоросією.

"Україною називати російську землю Малоросії несправедливо, але якщо вже дуже комусь хочеться, то потрібно хоча б відродити старовинну назву - Малоросія", - заявив Дєґтярьов.

За словами депутата, поняття "Малоросія" має активно використовуватися нарівні з терміном "Україна": "Почати потрібно політикам і журналістам, а потім і суспільство підхопить".

Як відомо, у 2011 році тодішній міністр освіти Дмитро Табачник заявив, що Малоросія - "ніжна назва" України.

Напередодні російсько-японської війни на початку XX сторіччя на території Маньчжурії планувалося створити адміністративну одиницю під назвою "Жовторосія".

Мала Русь [грецький варіант Мала Росія - "Μικρὰ Ῥωσσία"] - візантійська назва Руського королівства (Галицько-Волинської держави), яка з'явилася на початку XIV ст. під час створення окремої Галицької митрополії у складі Київської митрополії ("Великої Русі") Костянтинопольського патріархату.

У XVIII сторіччі термін "Малоросія" використовувався на позначення Гетьманської держави (Лівобережної Гетьманщини) - козацької автономії у складі Російської імперії (переважно нинішні Київщина, Чернігівщина і Полтавщина).

За царату термін "малорос" (як частина офіціозного "триєдиного російського народу" разом із "великоросами" і "білорусами") використовувався на позначення всіх підданих російського імператора, які були етнічними українцями.

Дивіться також: "Малоросія - країна, яка не відбулася. КАРТИ"

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.