Біля Почаївської Лаври встановили блокпости

На Тернопільщині на в’їздах у місто Кременець та поблизу Почаївської лаври міліціонери спільно з представники Самооборони встановили цілодобові блокпости.

Як повідомили ZIK у секторі зв’язків із громадськістю обласної міліції, зроблено це для того, щоб запобігти можливим провокаціям на території району.

За словами начальника Кременецького райвідділу міліції Василя Крайника, чергові, які несуть службу на блокпостах, перевіряють автомобілі, особливо з номерами інших регіонів. Активісти шукають підозрілі предмети, вибухівку в машинах.

"Такі заходи вжиті заради безпеки громадян", – зазначили у міліції.

Почаївська Лавра - чоловічий монастир Української Православної Церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври, другий після Києво-Печерської. Знаходиться у Почаєві Тернопільської області.

За легендою, заснований у 1240 році ченцями Печерської Лаври, які втекли від монголо-татар. Уперше згадується в документах у 1527 році. В XVII сторіччі був центром антиунійної боротьби.

З 1713 до 1832 року Почаївська лавра була греко-католицьким монастирем. В цей час було розбудовано більшість із відомого нині архітектурного комплексу лаври. З 1730 року діяла друкарня, яка видала майже 200 книжок, серед них і популярні нині колядки.

З 1832 року монастир знову стає православним, у 1833-му отримує статус лаври. З 1905-го - центр чорносотенного руху на Волині. В 1920-39 рр. належав Польській Православній церкві.

Про святого УПЦ МП Амфілохія Почаївського, який допомагав воїнам УПА, читайте в розділі "Тексти"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.