У РФ значно більше неофашизму, ніж в Україні - Amnesty International

У Росії проблема неофашистських угруповань значно актуальніша, ніж в Україні. В Україні не зафіксовано жодного факту утиску російськомовного населення. Так само ніхто з громадян не звертався зі скаргами на "Правий сектор".

Про це в інтерв'ю РБК-Україна заявила виконавчий директор представництва міжнародної правозахисної організації Amnesty International ("Міжнародна амністія") в Україні Тетяна Мазур.

"Ми дуже уважно ставимося до будь-якої інформації, що стосується прав людини, - наголосила правозахисник. - Ми чули звинувачення України в утиску прав російськомовного населення, але не зафіксували таких фактів".

За словами Мазур, до організації жодного разу на зверталися ті, хто "був би жертвою дискримінації за мовною ознакою". Правозахисник нагадала, що народні депутати у лютому 2014 року проголосували за скасування закону про мови національних меншин, але це рішення ВР було заветоване в.о. президента Олександром Турчиновим.

"Поклавши руку на серце, скажу, що є неофашистські угруповання [в Україні], - зазначила Мазур. - Вони були до Євромайдану і вони існують зараз. Наскільки вони є активними - складне питання. Але в Росії ця проблема куди більш актуальна, ніж у нас".

Стверджувати, що в Україні прояви неофазиму є масовими, немає підстав, - підкреслила вона.

Також, за словами правозахисника, "Міжнародна Амністія" не отримала жодної скарги від людей, які б постраждали від дій організації "Правий сектор".

"Не виключено, що ми не володіємо повною інформацією, і такі випадки десь є, але поки ми їх не бачимо, - сказала Мазур. - Ми намагаємося ретельно моніторити їхню діяльність, але поки нам до кінця не зрозуміло, що собою являє "Правий сектор".

Як відомо, у квітні 2014 року повідомлялося про організовані сепаратистами у Слов'янську (Донецька область) погроми циганського населення. Тоді ж лідер місцевих сепаратистів оголосив про полювання на людей, які розмовляють українською.

Amnesty International ("Міжнародна амністія") — неурядова організація, заснована у Великобританії в 1961 році, що має на меті "проведення досліджень та дій, спрямованих на попередження та припинення грубих порушень прав людини, а також допомогу тим, чиї права вуже були порушені".

У 2010 році кількість активістів та прихильників Amnesty International перевищила 3 млн людей у більш ніж 150 країнах. За свою роботу організація удостоєна Нобелівської премії миру, а також премії ООН в області прав людини.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.