УПЦ МП: "Ми готові долати розкол з Київським патріархатом і УАПЦ"

Священний синод Української православної церкви, що в єдності з Московським патріархатом, засвідчив сьогодні готовність продовжити діалог із Українською православною церквою (Київський патріархат) і з Українською автокефальною православною церквою.

Про це повідомляє прес-служба УПЦ МП.
 
Приводом для рішення стало, зокрема, звернення Священного синоду УПЦ КП до УПЦ МП з приводу необхідності невідкладного подолання розділення православної церкви в Україні.
 
У зверненнях до вірян і до державної влади Синод УПЦ (МП) наголосив, що "подолання церковних розколів в Україні має відбуватися виключно на фундаменті православного канонічного права".

"Будь-які відхилення від церковних канонів є неприпустимими, - наголошується у зверненні. - Лікування рани розколу вимагає виважених та продуманих рішень, які не можуть прийматися поспіхом в часи суспільної напруги", – мовиться в одній із цих заяв.

За словами прес-служби, УПЦ МП готова до діалогу щодо церковного розколу, але пропонує робити це у спокійній атмосфері без будь-якого тиску з боку суспільно-політичних сил.

"Політичне втручання в процес подолання церковних розколів є неприпустимим, - стверджується в заяві. - Відновлення єдності в українському православ’ї – це виключно церковна справа".
 
Нагадаємо, 22 лютого Священний синод УПЦ КП звернувся до УПЦ МП з закликом "негайно розпочати діалог про об’єднання в єдину помісну православну церкву". "Від слів про необхідність об’єднання мусимо переходити до справ", – мовилося у зверненні.

Як відомо, сьогодні Священний синод УПЦ МП у зв'язку зі станом здоров'я митрополита Володимира обрав місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія, який у 1992 року відмовився підписати звернення архієрейської наради УПЦ про надання автокефалії Церкви в Україні.

Дивіться також інші матеріали за темою "УПЦ МП"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.