Фаріон визнала, що була в Компартії. АУДІО

Член партії "ВО Свобода" Ірина Фаріон підтвердила, що в 1988 році вступила в Комуністичну партію Радянського Союзу.

Про це Фаріон заявила у коментарі радіо Львівська Хвиля.

"У 1988 році, винятково з мотивів наукового кар'єрного зростання я вступила у це лайно, - зазначила членкиня "Свободи". - А вже у 1989-му, відразу за рік, я із цього лайна вийшла. І не тільки вийшла з цього лайна, але й узагалі звільнилася з університету".

За словами Фаріон, вона пішла з вишу, оскільки усвідомлювала, що "через цю помилку ані аспірантури, ані наукової діяльності не буде".

Людей, які цікавляться подібними минулими речами, Фаріон назвала "гієнами", тому що вони, мовляв, споживають "реально мертвий матеріал".

Вона також повідомила, що планує подати до суду на свого колишнього викладача, який розповів, нібито вже до вищого навчального закладу Фаріон прийшла членом партії і "стукала через партійну дисципліну".

Цього тижня ЗМІ поширили з посиланням на архівні документи повідомлення, що Фаріон була членом КПРС. Досі "свободівка" заперечувала цей факт.

Дивіться також інші матеріали за темою "Партія "Свобода"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.