АНОНС: семінар "Соціальна відповідальність українського бізнесу XX ст."

Східний інститут українознавства імені Ковальських проводить науковий семінар не тему "Корпоративна соціальна відповідальність в українській бізнес-практиці від початку ХХ до початку ХХІ ст."

Про це повідомляє Historians.in.ua.

Запрошені доповідачі:  

Ірина Шандра (Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії України) - "Діяльність представницьких організацій буржуазії Півдня Росії у соціальній сфері (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)"

Ханна Сюдербаум (Уппсальський університет, Швеція, факультет економічної історії) - "Філантропічні ініціативи українських бізнес-еліт в контексті розвитку соціальної відповідальності бізнесу".

Час і місце заходу: 12 листопада 2013 року, 14:00. Аудиторія 5-58 історичного факультету Харківського національного університету ім. Каразіна (Харків, пл. Свободи, 4).

Співорганізатор: Центр українських студій імені Д. І. Багалія.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.