В Україні видали американський бестселер про історію раку

В Україні презентували український переклад книги Сіддгартхи Мукерджі "Імператор усіх хвороб: Біографія раку".

На XX-му книжковому форумі у Львові "Імператор усіх хвороб" увійшла до Топ-20 найкращих книжок форуму.

Книга Мукереджі ( в оригіналі "The Emperor of All Maladies: A Biography of Cancer") - нотатки американця, стажера-онколога, що переросли у велику історію страшної хвороби.

Книга написана з наукової точки зору, однак цілком доступною мовою. У 2011 році за цю роботу автор отримав Пулітцерівську премію – одну з найпрестижніших нагород у галузі літератури, журналістики, музики та театру в США.

За словами журналіста Ольги Герасим’юк, "переклад книги Пулітцерівського лауреата Сіддгартхи Мукерджі дає людині опертя й тверду віру - і життя тоді обнімає її, допомагає піднятися й іти".

Сіддгартха Мукерджі – онколог і дослідник у галузі онкологічних хвороб, професор медицини Колумбійського університету, колишній стипендіат Оксфордського університету. Живе у Нью-Йорку.

У Сполучених Штатах одна з трьох жінок і один із двох чоловіків занедужують на цю хворобу упродовж життя. З раком пов’язано близько 15 відсотків загального числа смертельних випадків у всьому світі. В деяких країнах рак перевершив хвороби серця й став найчастішою причиною смерті.

В Україні щороку у 169 тис. чол. вперше діагностують рак і близько 90 тис. людей помирає щороку від цієї хвороби. Понад 1 млн. людей знаходиться на обліку в онкологічних установах України. Разом із серцево-судинними хворобами та травмами онкозахворювання становлять трійку найнебезпечніших для життя українців хвороб.

Книга Сіддгартхи Мукерджі "Імператор усіх хвороб: Біографія раку" перекладена 33 мовами й удостоєна:

- Пулітцерівської премії (2011);

- премії Пен-клубу як кращий науково-популярний твір (2011);

- звання Книги року газети "The New York Times" (2010);

- премії за дослідження в області онкології (2010);

- літературної премії "Guardian First Book Award" (2011);

- Британської літературної премії "Wellcome Trust Book Prize" (2011);

- звання Бестселер № 1 газети "The New York Times".

Твір номіновано на:

- Книжкову премію "The Los Angeles Times" (2010);
- Національну премію літературних критиків США (2010).
 
У 2013 році за ініціативи та підтримки фонду Ріната Ахметова "Розвиток України" книга була перекладена українською мовою та надрукована "Видавництвом Жупанського".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.