Помер останній носій лівської мови - однієї з мов Латвії

У неділю у віці 103 років померла мешканка Латвії Грізелда Крістінь, яка була останнім носієм лівської мови.

Про це повідомляє Delfi із посиланням на портал Livones.net.

Крістінь (1910-2013) є представницею лівського роду Бертхолдсів, який залишався хранителем живої лівської мови.

У 1944 році Крістінь вирушила в еміграцію і більшу частину життя провела в Канаді. Вона брала участь у складанні підручника лівської мови Līvõ kēļ.

Ліви - угро-фінський народ, який у давнину заселяв територію сучасної Латвії до приходу балтійських народів. Найближча споріднена до лівської мови - естонська.

Лівський національний гімн "Моя вітчизно". Ось як звучить мова

У період з 2004 по 2009 рік померли майже всі жителі Латвії, для яких лівська була рідною. При цьому в країні залишається близько 15 нащадків лівів, які вільно володіють цією мовою.

Дивіться також інші матеріали за темою "Мова"

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.