З ПРИХОДОМ НОВОГО ДИРЕКТОРА З "СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ" ТІКАЮТЬ УЧЕНІ

У Національному заповіднику "Софія Київська" вчора до виконання обов'язків приступила новий генеральний директор Олена Сердюк. Колектив музею налаштований проти неї, побоюючись, що вона закриє науковий відділ заповідника.

Про це повідомляє УНІАН із посиланням на "Комерсант".

"З її приходом буде знищена наукова частина заповідника. Наші побоювання небезпідставні - наприклад, з приходом нового директора Марини Громової в національний заповідник "Биківнянські могили" науковий відділ був повністю ліквідований", - сказав співрозмовник видання.

"У мене немає інформації про те, що там будуть щось закривати. Навпаки, ми будемо розвивати різні напрями в роботі музею", - заявив директор департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Мінкульту Андрій Вінграновський.

Сама Сердюк запевнила ,що "про жодне закриття наукового відділу не йдеться. На найближчому тижні я буду знайомитися з планами науково-дослідних робіт. Ми будемо визначатися, в якому ключі будуть продовжуватися подальші дослідження Софіївського собору".

За її словами, в першу чергу будуть виконуватися рішення наглядової ради "Софії Київської" з питань проведення ремонтно-реставраційних робіт, наукових і археологічних досліджень.

Тим часом провідний науковий співробітник заповідника, доктор історичних наук, професор Надія Нікітенко вже написала заяву про звільнення.

"Нова людина розгорнула таку програму своєї діяльності, що ні про жодну науку й мови бути не може. Адже вона була серед тих, хто таврував нас ганьбою, коли мова зайшла про святкування тисячоліття Софії Київської," - сказала Нікітенко.

Слід зазначити, що у вересні 2011 року пройшли урочисті заходи, пов'язані зі святкуванням тисячоліття Софіївського собору, але при цьому серед істориків досі не існує єдиної думки з приводу дати початку будівництва храму.

Нагадаємо, Сердюк була призначено гендиректором Національного заповідника "Софія Київська" 15 червня наказом міністра культури Михайла Кулиняка.

Як відомо, на початку року Мінкульт звільнив ряд керівників провідних музеїв. Серед них було звільнено й генерального директора Національного заповідника "Софія Київська" Нелю Куковальську.

Також звільнили генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Наталю Клименко. Її місце посів Дмитро Стус.

Було змінено й керівництво Національного музею народної архітектури та побуту в Пирогово.

Читайте також: "Музейний заколот. Про звільнення і призначення чільних кадрів галузі"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.