В Одесі вшанують перемогу українців над татарами

7 квітня, в суботу о 12:00 в Лузанівському парку (зупинка "Сортувальна") біля меморіального хреста відбудеться презентація картини "Битва у квітні 1691 року на Пересипу".

Про це повідомляють організатори акції.

"На відзначення тієї славної перемоги української зброї ми започаткуємо традицію щоразу приносити із собою до хреста каменя, - пишуть організатори. - Меморіальний курган на місці битви буде промовисто свідчити про нашу пам’ять про героїв-козаків".

Довідка:

Козацький Фастівський полковник, талановитий полководець, керівник чисельних походів проти турків та татар й ватажок народного повстання 1700-1704 рр. Семен Палій (Семен Пилипович Гурко) одну з своїх славних перемог здобув на теренах сучасної Одеси.

У квітні 1691 р. Семен Палій на чолі двох сотень козаків вистежив і напав на великий татарський загін, який на чолі двох татарських вельмож (Девлет-Гірея та Бат-Гірея) повертався після війни із Угорщини, Волощини та Молдови й прямував від Акермана до Очакова через Качібей – сучасну Одесу.

Як повідомляв Палій у листі до гетьмана Івана Мазепи від 10 квітня 1691 р., його козаки напали на татар зненацька "на самому Пересипу" (сучасний район Пересипу та Лузанівки в Одесі).

В цьому бою козаки завдали татарам великих втрат, здобули кількох "язиків" (одного відправили до Мазепи, а той до царя Петра І у Москву) і визволили майже 100 полонених молдован, угорців та волохів. Залишки татарського загону козаки переслідували аж до Очакова.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.